Андрій Шадрін (позивний “Крим”) пройшов довгий шлях від студента феодосійського політеху до члена підрозділу, який не варто називати у медіа. Волонтерство в окупованому Криму, Правий Сектор, “Дніпро-1”, 93-тя ОМБР… За роки він набув кілька військових фахів, побував на міжнародних навчаннях та взяв участь у “найгарячіших” операціях російсько-української війни. Сьогодні говоримо з Андрієм про його шлях та трохи про знайомство з криптою та монетою UAF.
Розкажи, як ти потрапив на війну?
Я народився у Криму, мої батьки — росіяни за національністю. В 14 років я зрозумів, що хочу мати саме українську вищу освіту, працювати на території цієї держави і на її благо. Отже — я є українцем. Тоді я хотів стати інженером на АЕС.
У 2014 я раптом опинився на ворожій території, а мої друзі та навіть родина — на боці ворога. Іронійно, що багато в чому саме російські книжки про офіцерські ідеали, на яких я виріс, допомагали тоді триматися. Я вірив, і вірю, що обов’язком усіх громадян є захист домівки від загарбника. Я просто не міг інакше.
Що ти робив у окупованому Криму? Ти ж був студентом, до того ж іще навіть неповнолітнім.
Підтримував батальйон морської піхоти у Феодосії. Перекидав через паркан сік, цигарки, смаколики. Дещо купував сам, дещо передавали друзі з материкової України. Наші військові дуже дивувалися, що в Криму у них взагалі є союзники.
Одного разу мене впіймав російський патруль. Вони забрали усю їжу, мої особисті речі та, скажімо, застосували фізичну силу. Я нічого не міг вдіяти, але зрозумів: я не відступлюся, допоки вони не зникнуть з моєго дому.
Після захоплення бази морпіхів, я зібрав свої речі та сів на потяг до Києва, буквально в нікуди. Перевступив там у коледж, намагався вчитися… Новина про штурм Слов’янська стала останньою краплею. Я перепросив у керівництва коледжа та пішов у військомат. Почув, що я замолодий. Пішов до Нацгвардії — почув те саме. А потім друзі друзів з Правого Сектору сказали: “Нам байдуже, скільки тобі років, нам потрібні люди”.
Як твій шлях склався далі?
Моє бойове хрещення припало на Іловайськ. Думаю, не варто багато пояснювати. Скажу лише, що наш підрозділ вийшов без втрат. Далі полк “Дніпро-1”: Піски, Лебединське, Авдіївка. Потім 93-тя бригада, сектор “М”. І зараз я там, де я є.
Ти користувався раніше криптовалютами?
Ні. Не було часу та мотивації розбиратися з цим модерновим явищем. Зареєструвався у Sl8 (українська соціальна криптомережа – прим. ред.) після чергового бану у Facebook і отримав прив’язаний до акаунту гаманець. За деякі пости отримував “лайки” криптою. Ідея прямої монетизації, на мою думку — дуже сучасна і правильна. Це може привернути увагу багатьох блогерів та експертів. Проте зараз в регіоні і світі панує тотальна монополія бренду Meta.
З криптовалютами все виявилося просто та інтуїтивно зрозуміло. Зараз розбиратимуся з більш “приземленими” способами їхнього використання: наскільки буде можливо — на потреби підрозділу. Якщо не знайду способів, то витрачу еквівалент з банківської карти, а “крипту” лишу в гаманці до спокійніших часів.
Як тобі взагалі ідея “волонтерських” криптомонет? Люди можуть купувати їх, не щоби допомогти, а щоби заробити на них потім, або отримати доступ до унікального контенту.
Будь-яка ініціатива, що наближає знищення терористичної організації “росія” та зміцнює нашу обороноздатність, має розвиватися. Всі інструменти мають бути застосовані, всі важелі натиснуті, а тезка потопленого крейсера — спалена.
І останнє: як у кінцевого бенефіціара, у тебе є побажання до волонтерів? Що потрібно критично, а що краще не збирати?
Це дуже важке питання зараз. Потреби підрозділів відрізняються, оперативна обстановка змінюється швидше, ніж обробляється інформація. Закрити потреби підрозділів товарами подвійного чи цивільного призначення буває фізично неможливо.
На мою думку зараз найголовніше — медичні потреби, автотранспорт та спорядження. Зараз особового складу стає більше, а інтенсивність бойових дій не сприяє довгому життю техніки, тому саме вона найчастіше потребує заміни.